ТРОХИ АНАЛІТИКИ ЧИ ЩО РОБИТИ ДАЛІ УКРАЇНІ?

Куда ведут Украину такие «стратеги»?

     Продолжение на Востоке Украины войны, официально называемой «антитеррористической операцией», которая унесла жизни десятков тысяч людей – и военных, и мирных, нанесла и продолжает наносить огромный ущерб отечественной экономике, угрожает целостности страны, естественно, вызывает вопрос: а будет ли конец войне и когда? Острота ситуации усиливается в связи с тем, что реализация Минских договорённостей, дававших какую-то надежду на её урегулирование, по существу зашла в тупик.

   Проблемам Минского переговорного процесса посвящена опубликованная недавно в одном из столичных  еженедельников («Зеркало недели») большая статья «ЕСТЬ ЛИ ЖИЗНЬ ПОСЛЕ МИНСКА? Размышления о неизбежности необходимых изменений». Должностное положение автора не указано. Тем, кто не знает, думаю, будет небезынтересным, что сегодня это директор Национального института стратегических исследований при президенте Украины, возглавлявший до этого более десяти лет (на общественных началах) созданный им же Институт проблем национальной безопасности и обороны Украины. В мае прошлого года президентским Указом делегирован представителем Украины в трёхсторонней контактной группе по урегулированию на Донбассе. В 2015 году избран первым вице-президентом Национальной Академии наук Украины.  

   Прежде автор трудился ПРИ РАЗНЫХ РЕЖИМАХ, занимая высокие должности ПРИ ВСЕХ ПРЕЗИДЕНТАХ И ПРЕМЬЕРАХ УКРАИНЫ – секретарь Совета национальной безопасности и обороны, советник или помощник президентов, руководитель Национального космического агентства, заместитель председателя правительственного Комитета по вопросам обороны, оборонно-промышленного комплекса и правоохранительной деятельности, возглавлял межведомственные комиссии по вопросам сотрудничества с НАТО и по вопросам евроатлантической интеграции Украины, секретариат Комиссии «Кучма – Гор», а также ряд других. Руководил подготовкой или участвовал в разработке практически всех важнейших государственных документов по вопросам национальной безопасности и обороны, стратегии национальной безопасности, военной доктрины Украины, развития Вооружённых сил, оборонно-промышленного комплекса, ракетно-технической, авиационной отраслей.

   В оппозиционной деятельности «замечен не был» – ВСЕГДА ПРЕДСТАВЛЯЛ ОФИЦИАЛЬНУЮ НА ТОТ ИЛИ ИНОЙ МОМЕНТ ПОЗИЦИЮ. Даже приведённые (неполные) сведения о служебной карьере автора и его месте в украинском политическом процессе дают основания полагать, что имеем дело если не с компетентным, то, во всяком случае, с весьма информированным чиновником довольно высокого уровня, чья позиция и в данном случае выражает, надо полагать, поскольку иное не оговаривается, официальную точку зрения. Это представляется уместным и необходимым отметить, поскольку речь идёт об очень серьёзных вещах, а ряд положений статьи вызывает, по меньшей мере, недоумение. Касается это прежде всего судьбы Минских договорённостей. Автор утверждает следующее:

минский переговорный процесс был чуть ли не НАВЯЗАН УКРАИНЕ ИЗВНЕ, осуществлялся («как и вся украинская дипломатическая активность последних двух лет») в шоковом (стрессовом) для неё состоянии, когда «слабое и деморализованное государство, прежде всего в условиях внутреннего кризиса и внешней агрессии, становится легким объектом манипуляций  КАК СО СТОРОНЫ СОЮЗНИКОВ (?), так и со стороны врага». (Здесь и далее выделено мною. – Г.К.);  решения, принимавшиеся до сегодняшнего дня в рамках этого процесса, «в значительной степени стали результатом давления критических обстоятельств и внешних факторов (военно-политического и дипломатического давления на Украину)»;

   ПРАВОВОЙ СТАТУС данных международных ДОГОВОРЕННОСТЕЙ «НЕДОСТАТОЧНО ВЫСОК, а политический вес их определяется исключительно отношением к ним (готовностью выполнять) участников переговорного процесса», «сила их обязательности держится ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО НА ДОБРОЙ ВОЛЕ УКРАИНСКОЙ СТОРОНЫ – она как ответственный и миролюбивый член мирового сообщества ПРЕВЫШЕ ВСЕГО ХОЧЕТ МИРА, ДАЖЕ ИНОГДА В УЩЕРБ (!?) СВОИМ НАЦИОНАЛЬНЫМ ИНТЕРЕСАМ».  

   Переговоры в Минске действительно проходили в ЭКСТРЕМАЛЬНОЙ ОБСТАНОВКЕ, когда всё более реальной становилась угроза перерастания так называемой «АТО» в военный конфликт, который мог перекинуться в Западную Европу. С инициативой мирных переговоров выступили лидеры крупнейших европейских держав – Федеративной Республики Германии и Франции. Площадку для их проведения предоставила Белоруссия, активное содействие оказывает ее президент А. Лукашенко. Инициаторами Минского процесса и авторами принятых его участниками соглашений представляли себя также руководители Украины и России. Чтобы убедиться в этом, достаточно перелистать прессу тех драматичных дней. 

   Достигнутые тогда договоренности, конечно же, являются РЕЗУЛЬТАТОМ КОМПРОМИССА. То обстоятельство, что в документах не упомянута проблема Крыма, которую сейчас украинская сторона безуспешно пытается включить в повестку дня Минского процесса, как и то, что «отдельные положения Минских договорённостей (подписанных, подчеркнём особо, и президентом Украины) содержат в себе, по словам автора существенный кризис-генерирующий потенциал, направленный вглубь украинского общества», является отражением уровня квалификации «очільників» внешнеполитического ведомства Украины, да и более высокого её руководства, их способности понимать и отстаивать интересы своего государства. Похоже, что ситуация с Будапештским меморандумом украинских лидеров ничему не научила. 

   Минские договорённости с полным основанием были восприняты в мире как ЕДИНСТВЕННАЯ АЛЬТЕРНАТИВА ВОЕННОЙ КАТАСТРОФЕ. Так их оценивают участники «Нормандской четвёрки» и сейчас. Договоренности были ОДОБРЕНЫ СПЕЦИАЛЬНОЙ РЕЗОЛЮЦИЕЙ СОВЕТА БЕЗОПАСНОСТИ ОРГАНИЗАЦИИ ОБЪЕДИНЁННЫХ НАЦИЙ. Можно ли представить более высокий международно-правовой статус документа? 

   Утверждая же, что выполнение подписанных главами четырёх европейских государств и одобренных мировым сообществом соглашений «держится ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО НА ДОБРОЙ ВОЛЕ УКРАИНСКОЙ СТОРОНЫ», автор дает понять, что УКРАИНСКАЯ СТОРОНА МОЖЕТ И ИЗМЕНИТЬ «СВОЮ ВОЛЮ», то есть отказаться от осуществления Минских договорённостей. Но КАК ЭТО БУДЕТ ВОСПРИНЯТО В МИРЕ, прежде всего другими участниками переговорного процесса, которые, особенно руководители ФРГ и Франции, с Минским миротворческим процессом в значительной мере связали свою политическую судьбу? 

   Между тем обоснованию и оправданию такой возможности фактически посвящена данная статья, начиная с заголовка («ЖИЗНЬ ПОСЛЕ МИНСКА»). Неслучайно западные партнёры, длительное время обвинявшие в невыполнении Минских соглашений только российскую сторону, все чаше заявляют такие же требования и в адрес Украины. Свежий пример тому – позиция, озвученная министрами иностранных дел ФРГ и Франции во время недавнего посещения ими Киева. 

   Нельзя не задуматься, скажем, над таким обстоятельством глава украинского государства П. Порошенко подписал документ, в котором черным по белому записано о предоставлении отдельным районам Донецкой и Луганской областей «ОСОБОГО СТАТУСА». А вскоре после этого стал громогласно заявлять, что «ни о каком "особом статусе" не может быть и речи». 

   К слову, вопрос об особом статусе части нашей единой страны не возникал бы, больше того – самого конфликта могло бы и не быть, если бы украинские власти прислушались к многочисленным предложениям осуществить реальную децентрализацию власти, перейти к такому устройству государства, в котором учитывались бы различные условия отдельных регионов – их исторические судьбы, национальные, экономические, культурные, языковые, конфессиональные и другие особенности. Термином «федерализация» власти предержащие напугали себя и продолжают пугать общество. Даже вице-президент США Дж. Байден во время недавнего визита чуть ли не в требовательной форме «рекомендовал» руководству Украины предоставить регионам Донбасса (и не только им) такие же полномочия, какими обладают американские штаты. 

   Сам конфликт в Донбассе принял кровавый характер не потому, что режим Януковича на время ОТЛОЖИЛ подписание Соглашения об интеграции Украины в Европейский союз (об этом «забыли» чуть ли не на второй день после первых многолюдных митингов и кровавых столкновений на киевском Майдане), а как реакция жителей Донбасса на агрессивные противозаконные действия последышей бандеровщины, фактически поддержанных правящим режимом, возникшим после февральского (2014 г.) переворота, направленные на то, чтобы силой, бесцеремонно нарушая декларированные украинской Конституцией права и свободы граждан, навязать своё понимание политики в области языка, отношение к событиям прошлого и историческим личностям, внешнеполитическую ориентацию, объявив тех, кто не приемлет их позицию (а это несколько миллионов человек), «сепаратистами» и «террористами». Говорить об этом в Украине не принято... 

   Рассматриваемая статья, как заявлено в ней, посвящена «поиску путей усовершенствования собственно переговорного процесса относительно Донбасса и Крыма». «Неизбежность необходимых изменений» в этот процесс обосновывается переменами в международной обстановке, или, как сказано в статье, новыми «особенностями среды (внешних условий) переговорного процесса». Изменения в мире, в нынешней системе международных отношений, в Украине и вокруг Украины довольно существенны. В статье правильно отмечается, в частности, что нынешняя УКРАИНА ПОЖИНАЕТ ГОРЬКИЕ ПЛОДЫ ПРЕДЫДУЩЕГО 25-ЛЕТНЕГО РАЗВИТИЯ, приведшего к сформированию олигархической общественной системы и, добавим, отбросившего Украину, входившую при советской власти в первую десятку передовых государств Европы и мира, на обочину континента – в число стран, находящихся под внешним управлением со стороны Соединённых Штатов Америки, Международного валютного фонда и других международных олигархий. Верно говорится о необходимости и важности для обеспечения прочных позиций страны на международной арене, в том числе в переговорных процессах, КОНСОЛИДАЦИИ ОБЩЕСТВА, консенсуса власти и граждан, доверия населения страны к власти. Положение с «доверием» наших соотечественников президенту, правительству, парламенту известно. 

   О каком авторитете нынешней украинской власти можно говорить, если сейчас больше половины населения страны, по официальным данным, отброшено за черту бедности, не может выжить без подачек со стороны государства («субсидий») и продолжает нищать, а важнейшим своим достижением нынешнее правительство считает, по словам министра социальной политики, то, что «избежали социальных бунтов». Западные СМИ заполнены материалами о глубоком внутриполитическом кризисе в Украине, непрекращающихся распрях во властных верхах, фактической утрате управляемости, всеобщем разочаровании населения страны деятельностью правительства, других властных структур, царящей в них «атмосфере блата, клановости и укоренившейся коррупции». 

   В такой обстановке «ИСЧЕРПЫВАЕТСЯ, отмечается в статье, ПОТЕНЦИАЛ ДИПЛОМАТИЧЕСКИХ СРЕДСТВ решения проблем донбасского конфликта и аннексированного Крыма». Автор даже подсчитал, что «этого потенциала осталось не более чем на два-три года». На чем основаны такие предположения, не раскрывается. Что, украинская внешнеполитическая служба деградирует окончательно? Подчеркивается, что «в скором времени ОСТРО ВСТАНЕТ ВОПРОС АКТИВНОГО И ЭФФЕКТИВНОГО ПРИВЛЕЧЕНИЯ ДРУГОГО ИНСТРУМЕНТА ВНЕШНЕПОЛИТИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ – ВООРУЖЕННЫХ СИЛ»: «Нужны мощная армия и убедительная пропаганда». ЭТО СЕРДЦЕВИНА СТАТЬИ. С поразительной откровенностью в ней говорится о том, что СЕГОДНЯ «Украинское государство исповедует оборонительную стратегию..., что объясняется её ВРЕМЕННОЙ слабостью, НЕДОСТАТОЧНОЙ ПОДДЕРЖКОЙ И ПОНИМАНИЕМ СО СТОРОНЫ СОЮЗНИКОВ (!) и превосходящей (ПОКА) силой врага». Сформированный своеобразный дипломатический фронт, дипломатическое маневрирование, в том числе участие в минском дипломатическом многостороннем диалоге нужны, считает автор, лишь для того, чтобы «дополнить и КОМПЕНСИРОВАТЬ СЛАБОСТИ СУГУБО (!) ВООРУЖЕННОЙ ЛИНИИ СОПРОТИВЛЕНИЯ», «ВЫИГРАТЬ ВРЕМЯ». «Минская дуга» дипломатического фронта «коррелируется с дугой вооружённой обороны украинских войск». 

   ЭТА СТРАТЕГИЯ – ВЫНУЖДЕННАЯ И ВРЕМЕННАЯ. На смену ей должно прийти «ОТРЕЧЕНИЕ ОТ МИНСКОГО ФОРМАТА ИЛИ ЕГО РАДИКАЛЬНАЯ ТРАНСФОРМАЦИЯ». При этом расчеты украинских «стратегов» связываются с надеждами на серьёзное ослабление, «упадок, кризисное падение новоиспеченной империи, Колосса, пошатнувшегося раньше времени, – Российской Федерации» (полный её распад, по мнению автора, «вряд ли отвечает украинским национальным интересам»). 

   Невольно возникает вопрос: автор, что, сознательно «пугает» северного соседа, настраивает его на нанесение упреждающего удара по Украине, Вооруженные силы которой скоро будут в состоянии «проучить» его. Если перспектива действительно такова, то разве будет Россия спокойно наблюдать, как на её западных рубежах растёт грозный противник, намеревающийся нанести ей «сокрушительное поражение»? Похоже, что автор СОЗНАТЕЛЬНО ПРОВОЦИРУЕТ РОССИЮ на дальнейшее обострение отношений с Украиной и даже на серьезную войну с ней. Вот уж поистине «Мальбрук в поход собрался»... 

   Если это личная точка зрения автора, то это ещё куда ни шло. А если это официальная позиция и стратегия государства, официально объявившего в своей Военной доктрине Украину своим противником? Надо ли говорить, чем это может обернуться для нашей страны? Согласно ли большинство наших граждан на такую перспективу? 

   На серьёзные размышления наводит тот факт, что в стране с каждым днём все больше раздувается МИЛИТАРИСТСКИЙ УГАР, а патологическая русофобия возведена в ранг государственной политики. В СТАТЬЕ НЕТ НИ ОДНОГО ПОЛОЖЕНИЯ, НИ ОДНОГО СЛОВА, направленных на поиск путей действительно МИРНОГО урегулирования отношений между нашими странами и народами, которые обречены, как бы кто ни ненавидел Россию, россиян, все русское, быть соседями. 

   Что же предлагает автор ради сформулированной им цели – ОТРЕЧЬСЯ ОТ «МИНСКОГО ФОРМАТА» ИЛИ РАДИКАЛЬНО ТРАНСФОРМИРОВАТЬ ЕГО?

   Набор конкретных мер довольно широк – от сужения предмета переговоров, исключения из него «вопросов внутреннего устройства государства» (особый статус отдельных районов Донецкой и Луганской областей, конституционные изменения, проведение выборов на территории указанных районов) с одновременным внесением в повестку дня вопроса о Крыме, проблематики Ближнего Востока, Приднестровья, Абхазии, Южной Осетии, Нагорного Карабаха, до расширения круга участников переговорного процесса за счёт включения в него Соединённых Штатов Америки, Молдовы, Грузии, Польши, Румынии, Турции, Литвы – исключительно государств, настроенных враждебно в отношении России, и преобразования Минского переговорного формата в «МЕЖДУНАРОДНУЮ ОРГАНИЗАЦИЮ, функционирующую в форме МЕЖДУНАРОДНОЙ КОНФЕРЕНЦИИ и преследующую цель поддержания мира и безопасности на территории бывшего Советского Союза». Делается намёк на возможность «изменения названия и территориальной локализации переговоров». Мол, термин «Минск» сегодня приобрёл негативные коннотации (смысловые оттенки значения), приближаясь по своей семантике к термину «Мюнхен», означающего «сдачу части территории Украины агрессору». 

   Сразу же возникает множество вопросов. Если минский формат с ограниченным количеством его субъектов и сравнительно узкой, хотя и чрезвычайно важной повесткой дня реализуется с таким трудом, то какие есть основания рассчитывать на то, что преобразование его в международную конференцию позволит добиться лучших результатов? Предусматривается ли участие России в такой «конференции», согласится ли она с таким предложением? Вряд ли. А без России это будет обычная говорильня или некое подобное «судилища без обвиняемого».

   О позиции европейских государств стоит сказать особо. Западу Украина с её постоянным клянченьем новых кредитов, военной помощи, требованиями усилить санкции в отношении России, которые оборачиваются немалыми потерями для западных стран, будем откровенны, надоела. ТЕМА УКРАИНЫ ПОСТЕПЕННО СХОДИТ НА ВТОРОЙ, А ТО ИНА ТРЕТИЙ ПЛАН. В некоторых украинских средствах массовой информации то и дело поднимается чуть ли не истерика по этому поводу. Европа с её внутренними заботами и возникающими новыми непростыми проблемами явно не настроена поддерживать планы украинских ястребов, ведущих дело к крупномасштабной войне, в которую могут быть вовлечены – помимо их воли – и европейские государства. Зачем? Во имя чего? Поэтому, выражая на словах поддержку Украине, европейские лидеры вряд ли станут соучастниками безответственных авантюр, на которые украинских «керманичів» толкают такие «стратеги». К тому же ЗАПАД РЕШИЛ ГЛАВНУЮ ЗАДАЧУ – ДОБИЛСЯ ОТРЫВА УКРАИНЫ ОТ РОССИИ, создания в образе России, русских врага Украины, приблизив на сотни километров к границам России сферу своего влияния. 

   Будучи не в состоянии эффективно управлять страной, обеспечить хотя бы сносную жизнь большинству народа, проводить через нынешний деградированный парламент решения, принятие которых предусматривается Минскими соглашениями, призывать к порядку многочисленные вооруженные формирования, гарантировать соблюдение и защиту провозглашённых в Конституции прав и свобод граждан, украинские лидеры не прочь ТОРПЕДИРОВАТЬ МИНСКИЙ ПРОЦЕСС, трансформировать его в бесконечную бесплодную говорильню. В этом смысл и назначение предложений, содержащихся в рассматриваемой статье. Обанкротившемуся режиму необходимо – для оправдания его несостоятельности – сохранение и обострение напряжённости на Востоке страны даже с возможностью возобновления серьёзных боевых действий. На судьбы миллионов ему наплевать, о чем говорится открыто. 

   Автор предлагает ТРИ ВОЗМОЖНЫХ СЦЕНАРИЯ трансформации переговорного процесса: 

   КОНСЕРВАТИВНЫЙ (компромиссный), при котором украинская сторона ФОРМАЛЬНО ОСТАЕТСЯ В РАМКАХ МИНСКОГО ПРОЦЕССА, используя его с целью «реализации главной и единственной на сегодня внешнеполитической стратогемы украинского государства: ВЫИГРЫВАТЬ ВРЕМЯ И НАКАПЛИВАТЬ СИЛЫ»;

   ИНТЕРНАЦИОНАЛИСТСКИЙ (многосторонний), предусматривающий ПОСТЕПЕННЫЙ ВЫХОД из Минского переговорного процесса, «расслоение переговоров на сугубо функциональный (вопросы обмена военнопленными и заложниками, предоставления гуманитарной и экономической помощи, поддержание режима прекращения огня и др.), и новые переговоры, которые должны проводиться в другом месте (желательно в одной из европейских столиц)». Многосторонний переговорный процесс должен привести, утверждает автор, к внедрению КОНЦЕПЦИИ «МЕЖДУНАРОДНОГО УПРАВЛЕНИЯ КОНФЛИКТНЫМИ ТЕРРИТОРИЯМ С НЕОПРЕДЕЛЕННЫМ ПОЛИТИЧЕСКИМ СТАТУСОМ».

   Касательно Украины это означает передачу районов Донецкой и Луганской областей, неподконтрольных сегодня киевской власти, под управление ВРЕМЕННЫМ МЕЖДУНАРОДНЫМ АДМИНИСТРАЦИЯМ.

   Это представляется реализацией НОВЕЙШЕЙ ИСТОРИЧЕСКОЙ ВЕРСИИ «КОНЦЕПЦИИ ПОДМАНДАТНЫХ ТЕРРИТОРИЙ».

   Что Украина за четверть века после провозглашения независимости, особенно за последние два года после государственного переворота, превратилась в страну, ФАКТИЧЕСКИ находящуюся под внешним управлением, что ее экономическую и социальную политику, содержание проводимых реформ до деталей определяет Международный валютный фонд, а важнейшие политические и кадровые решения (в том числе отправлять ли в отставку Генерального прокурора и обанкротившееся правительство, кто должен его возглавлять, и др.) принимаются в Вашингтоне и Брюсселе, что послы ведущих западных держав, прежде всего США, могут в любое время приходить к главе украинского государства и бесцеремонно диктовать, как он должен поступить в той или иной ситуации, известно всем. Но до такого, чтобы предлагать ЮРИДИЧЕСКИ объявлять части своей страны чьими-то подмандатными территориями, ревнители суверенности Украины ещё не отваживались.

   НАЦИОНАЛИСТИЧЕСКИЙ (односторонний), предполагающий РЕШИТЕЛЬНЫЙ ВЫХОД из переговорного процесса, прекращение работы во всех подгруппах и отзыв для консультаций делегации в полном составе. За этим должны последовать жесткое блокирование неподконтрольных территорий (что это означает, жители Донбасса и Крыма уже имели возможность не раз убедиться) и прекращение с ними любых отношений (их уже и сейчас практически нет), а затем «изгнание захватчиков и коллаборационистов» (которыми могут быть объявлены сотни тысяч и даже миллионы жителей Донбасса). Сторонников такого варианта не сдерживает даже неизбежное в таком разе осложнение отношений с большими западными странами, которые «поддерживают и продвигают минский процесс, в том числе, по словам автора, и за счёт национальных интересов украинской стороны». Их устраивает стратегическое партнёрство с Соединёнными Штатами Америки и «всем англосаксонским миром», а также «возможность привлечь и мобилизовать правые силы, переориентировав их с внутренней деструкции на борьбу с внешним врагом».

Автор не выражает своего отношения ни к одному из указанных сценариев. Думается, это неслучайно. Все три сценария объективно направлены на то, чтобы Минский переговорный процесс рано или поздно был похоронен, а судьба Донбасса решалась силовым путем. В стране есть сторонники любого из них, и в статье патентованного «стратега» все они найдут поддержку своей позиции. Но что это сулит Украине? 

   Реализация любого из предложенных сценариев чреват НОВЫМИ ИСПЫТАНИЯМИ для нашей страны и лишениями для многострадального народа Украины, особенно для жителей Донбасса. Этого они киевской власти никогда не простят. Покончить с войной, утвердить мир, открыть путь для возрождения разрушенного Донбасса, больше того – сохранить единство Украины можно только на честном завершении Минского процесса, при установлении деловых контактов с теми, кто сегодня представляет реальную власть в районе конфликта.

ДМГО  «ГРОМАДЯНСЬКА ДІЯ» http://grajdanskoedeistvie.blogspot.com/

САЙТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ДНІПРА: СІЧЕСЛАВ ІНФО

ВСЯ ВЛАДА ГРОМАДАМ!

МЕТА – ЄДНАЄ! ЦІЛЬ, ДОДАЄ НАСНАГИ! НІЧОГО ЩЕ НЕ ВТРАЧЕНО!

Слава Україні! Слава Нації!

НЕ СТРАШНО? НЕ СОРОМНО? ТОДІ ГУЛЯЙТЕ І РОЗВАЖАЙТЕСЯ!

Прекратите веселиться,

пока в стране война и смерть

     Почему, когда в стране война, настоящая, грязная, с артой, длинностволами, танками, обстрелами, смертью, у вас как не праздник, так выходной? «13 июня. Год назад эта дата пришлась на пятницу, и мы поверили в мистику. Пятница, 13-е июня 2014 года. 

Кто о ней помнит? У меня в телефоне одно за другим уже неделю приходят приглашения на тусовки, на пляжи, дискотеки, празднование годовщины Грин Грей.  Кто туда пойдёт? Кто, зачем и почему, соотечественники?» - пишет в Facebook  волонтер и общественный активист Алексей Мочанов.

Почему, когда в стране война, настоящая, грязная, вонючая с артой, длинностволами, танками, обстрелами, смертью - у вас как не праздник, так выходной? Как не пляски, так песни и карусели? Почему не отменяете праздники?

13 июня 2014 года - чёрная, трагическая дата в украинской истории. Не только в современной, а в украинской истории вообще. 

Ровно год назад сбили в небе над Луганском наш Ил, на борту которого находилось 40 десантников 25-й Днепропетровской аэромобильной бригады и 9 членов экипажа, для которых мы с Семёновым играли за пять дней до гибели, 8 июня в ангаре Днепропетровского аэропорта. А на утро, 14-го, спустя меньше чем 12 часов, в Мариуполе расстреляли УАЗ-"буханку", в результате чего погибло ещё пять пограничников. Мы за полсуток потеряли 54 защитника Родины. 54 солдата, офицера, гражданина. 

И как относимся к их памяти? 

Год назад, вечером 14 июня, столичная Арена на Бессарабке гуляла и веселилась, а тёлочки соревновались, у кого короче юбка и тоньше стринги, носороги кружили вокруг самок и болт с левой резьбой клали на информацию о расстреле самолёта и погранцов. Это их не касалось. Не касается и сейчас. 

Практически никого, кроме тех, кто реально отправил в АТО родню или друзей, и тех, кто пашет на фронт, на тыл, на передок и на Победу. 

Остальные: эй, вы не в Украине живёте? Это не в вашей стране война, артобстрелы, горе, разруха, слёзы, похороны и чёрная от пороха-пепла земля? Чему вы радуетесь и от чего скачете, как на Титанике? Кто-нибудь из вас представляет себя на дискотеке, когда в вашей семье погибло бы полсотни людей? Нет? Так может просто Украина вам - не семья, и люди в ней вам - не родня?

Кому нужны эти дешёвые и никчёмные "вы наши герои, молимся за вас, вернитесь живыми, герои не вмирають", когда у огромного количества живущих на этой земле в этой стране нет ни грамма, ни капли и ни тени уважения к реальным героям, защищающим честь, достоинство и независимость страны с оружием в руках?

Нужно было заставить эту страну почтить память погибших ребят сутками молчания. Не минутой. Сутками. 

Как минимум. А по-хорошему - до окончания военных действий против сепаратистов и российских наёмников на юго-востоке Украины. 

В таком неуважении к современникам, соотечественникам и их ратному труду с ратным подвигом мы воспитаем нацию без роду, без племени, без гордости, без памяти и без будущего. Нацию гоблинов и орков. И не нужно кивать по сторонам. Ищите проблемы и несоответствия в себе. Несоответствие принципам, вере, религии, истории. 

В стране обязан быть траур по этой катастрофе. И по другим горьким годовщинам - тоже. 

26 июня - годовщина танковой атаки и расстрела первого блокпоста на рыбхозе под Славянском, где мы тоже потеряли наших ребят. Забудем? Не вспомним?

Воины, бойцы не только на передовой и в зоне АТО, обязаны почтить память побратимов, братьев по оружию. Вспомнить, отсалютовать троекратно, помянуть и поднять Третий. Молча. С каплей из стакана под ноги. Вспомнить и мысленно поблагодарить, отдать воинскую честь и дань уважения павшим. Ради нас всех и ради страны. 

До каких пор мы будем делать вид, что ничего не происходит, лицемерить, изворачиваться, врать, вилять, крутить-колдовать и молоть чепухой ерунду и ерундой чепуху, выдавать желаемое за действительное, происходящее за несуществующее, а несуществующее - за правду и истину в последней инстанции?

Так и будем оставаться макетами людей в макете государства с пенопластом понятий и взаимоотношений, курам и кацапам с бурятами на смех? 

Может, не обращаете внимания на процессы вокруг и не видите, что страна сорвалась в пропасть и катится в тьмутаракань с тар-тарарами, пока нас вешают лапшу лузеры с чмошниками и рассказывают как жить неудачники с недоумками?

А мы в это время боимся честно посмотреть вокруг и хотя бы самим себе сказать правду, какой бы горькой она ни была. 

Я в эти даты тихонько побуду сам с собой и с книгами. Наедине. Почитаю, повспоминаю, подумаю. Выйду из лесу и съезжу к пацанам. Проеду по друзьям на передке, пообщаюсь, помянем и споём. Негромко. 

За ребят и синеву, которая лежит на крыльях как краска и манит в бездну за собою, необъятный мир потрогать руками. 

А что будете делать вы? Каждый из вас? Компаниями и семьями. 

Пожалуйста, не участвуйте в пирах во время чумы. И войны. 

Нас уже поздно менять, да? Вот только если мы не изменимся, как далеко и в какие дебри ускачут, гремя копытами и цепляясь за синеву рогами, наши с вами дети?

Не страшно? Не стыдно? Тогда гуляйте и веселитесь! Не забудьте выложить фотки с тусовок. Чтобы их увидели в Днепре, в Счастье, в Луганском, в Авдеевке, на Спартаке и Зените, на Терриконах, в Марьинке, Широкино, Марике и на нулевых блокпостах. 

Страна должна знать своих героев. И своих мерзавцев - тоже. В лицо и по именам. 

Будьте людьми.

Алексей Мочанов

ДМГО  «ГРОМАДЯНСЬКА ДІЯ» http://grajdanskoedeistvie.blogspot.com/

САЙТ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ДНІПРА: СІЧЕСЛАВ ІНФО

ВСЯ ВЛАДА ГРОМАДАМ!

МЕТА – ЄДНАЄ! ЦІЛЬ, ДОДАЄ НАСНАГИ! НІЧОГО ЩЕ НЕ ВТРАЧЕНО!

Слава Україні! Слава Нації!

ЗМІНИМО СИСТЕМУ КОМУНАЛЬНИХ УПИРІВ НА КОНТРОЛЬ ОСН

ГО «Гражданское действие» для людей

Схема управления ЖЭК под контролем домового комитета:

1. Представители жителей обслуживаемых домов создают орган самоорганизации населения далее, домовой комитет и участвуют в наблюдательном совете ЖЭК:

- объявляют о создании нового коммунального предприятия ЖЭК;

- объявляют конкурс на замещение должности директора ЖЭК;

- с новым директором проводят конкурсный отбор персонала ЖЭК;

- согласовывает перечень на не обязательные услуги для ЖЭК.

2. Представители домового комитета от группы домов (или любой активный житель):

- контролирует качество и количество выполненных услуг, через акт-претензию;

- каждый месяц оценивает качество работ, через акт выполненных работ.

3. На сайте в реальном режиме времени каждый должен видеть сумму поступления, расход денежных средств и их целевое назначение, состоящее из двух видов затрат:

- постоянные затраты — уборка территории, подъездов, вывоз мусора и т.д.;

- переменные затраты — работы разового характера: ремонт крыши, водостоков, покраска дома, утепление, озеленения территории; и т.д.

4.Публичное обсуждение и принятие решение о расходовании бюджетных средств, поступивших на счёт ЖЭК для нужд ЖКХ обслуживаемых домов, и т.д.

   Жители дома должны сами видеть себестоимость содержания дома, стоимость необходимых работ, это позволит правильно рассчитать величину платежей за жилищные услуги. Это называется экономически обоснованная стоимость жилищных услуг, которую формируют жители дома сами в зависимости от потребностей в ремонтах, а не спускаются тарифы сверху.         Получается, что домовой комитет как орган самоорганизации населения (фундамент, основа самоуправления в Украине) и был придуман разработчиками Конституции как орган власти, который представляет жителей дома (квартала, микрорайона) в органах власти на местах, как основной механизм защиты права жителей территорий (домов, кварталов, микрорайонов и т.д.) на порядок в доме и вокруг него.

  С помощью домовых комитетов строим новую систему реального контроля за качеством, количеством, ценой услуг ЖЭКов и монополистов.

   Во главе пирамиды находится наш представительский орган — микрорайонный (домовой) ОСН (комитет микрорайона, дома), который создаем мы, жители микрорайона, который наделяется частью компетенции районной рады т.е. частью власти органа самоуправления для решения насущных вопросов местного значения.

   Используя свою компетенцию (власть), ОСН контролирует качество, количество и стоимость услуг как монополистов — коммунальные услуги (вода, свет, тепло, газ), так и качество, количество и стоимость оказываемых нам жилищных услуг ЖЭКом.

   Мы являемся собственниками монополиста ПАО «ДНЕПРОБЛЭНЕРГО», ПАТ АК Днепрводоканал, ПАТ «Днепргаз»,  КП «Управляющая компания по обслуживанию жилищного фонда”, ЖЭКа и мы должны контролировать, а по возможности и управлять нашей собственностью (ЖЭКом управлять и контролировать), для этого в Конституции Украины и предусмотрены ОСН (http://grajdanskoedeistvie.blogspot.com/)

   Вы слышали, чтобы кто-то защитил Ваши интересы, когда кабинет министров устанавливал драконовские тарифы на газ, свет, тепло? Нет, не слышали, т.к. Вашего представительского органа — ОСН пока не существует, Вы его не создали.

Не будь травой создай ДОМОВОЙ!

ЯК ВАМ НЕ ПЛАТИТИ НАМАЛЬОВАНИЙ ЗІ СТЕЛІ БОРГ

«Дніпроводоканал» вимагає погашення «боргу» (скасовуємо судовий наказ)

   

     Після  невдалої спроби  одного комунального монополіста (КП «Теплотранс») через суд отримати «намальований зі стелі борг», на ці самі граблі вирішив наступити інший комунальний монополіст «Дніпроводоканал».

  Отримавши сьогодні рекомендований лист з судовим наказом про стягнення чергової суми «заборгованості» на користь «Дніпроводоканалу», я зрадів несамовито. Ну, нарешті, сірі будні існування і виживання в умовах гібридного геноциду забарвилися кольорами веселки. З тим себе і вітаю!

  Як ви зрозуміли, хліба (оплати) не буде, буде видовище. Доведемо їхню нелегітимність (незаконність). І в першу чергу скасовуємо судовий наказ Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська на користь КП «Дніпроводоканал». Діємо в рамках чинного законодавства, виграємо час для збору потрібної інформації.

   Відстежуйте інфу на сайті. Далі буде…

Красногвардійський районний суд,

міста Дніпропетровська, пр-т Пушкіна, 77-б, індекс: 49006

Стягувач: Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, код ЄДРПОУ 03341305, розташованого за адресою: 49000, місто Дніпропетровськ, вул.. Червона, 21-а, (п/р 26004427111500 в АТ «Укрсиббанк» в м. Дніпропетровськ, МФО 351005)

Боржник: Громадянин України Філіпенко Сергій Веніамінович, що мешкає за місцем реєстрації за адресою: 49055 місто Дніпропетровськ, Дн-ська обл.. e-mail: svf2011@ukr.net

ЗАЯВА

про скасування судового наказу (справа № 204/2417/16-ц, провадження № 2-н/204/247/16)

Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, за рішенням судді Тітовой І. В. від 06 травня 2016 року, за заявою Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради (далі – Стягувач), було видано судовий наказ про стягнення з моєї дружини (чомусь тільки з неї (?) Філіпенко Світлани Миколаївни 29.07.1972 року народження 10873 (десять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 47 (сорок сім) коп., як суму заборгованості за надання послуг водопостачання та водовідведення, а також судових витрат у розмірі – 689 (шістсот вісімдесят дев’ять) грн. Судовий наказ мною було одержано рекомендованим листом 21 липня 2016 року.

Вважаю, що зазначений судовий наказ є повністю необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в повному обсязі з наступних підстав:

Спираючись на визначення Закону України «Про підприємства в Україні», комунальне підприємство – це підприємство, яке засноване на власності  відповідної територіальної громади (ст.2). Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна (територіальною громадою) чи уповноваженого ним органу (ст.5). Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (ст..6).

   Згідно положень Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

  Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст..80).

    Юридичні особи створюються шляхом об’єднання осіб та (або) майна і, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, а також може створюватися та діяти на підставі модельного статуту.

  Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ст..81).

 Відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницький орган місцевого самоврядування (розпорядчим актом якого може бути створено комунальне підприємство) – виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності – право територіальної громади  володіти, доцільно, економно, ефективно  користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст..1).

 Територіальна громада є невід’ємною складовою системи місцевого самоврядування в Україні (ст..5), а також первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень (ст.6).

 Як зазначалося раніше, ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст.10).

   Міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади (ст.12).

 Враховуючи положення статті 16., даного закону, треба зазначити, що органи місцевого самоврядування є ЮРИДИЧНИМИ ОСОБАМИ (публічного права) і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

    Відповідно до статті 42., сільський, селищний, міський голова підписує рішення ради та її виконавчого комітету.

    Відповідно до статті 45., сільська, селищна, міська, районна в місті(у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області (адміністративно-територіальної одиниці) на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

    Депутат    місцевої   ради   як   представник   інтересів  територіальної   громади (юридичної особи),   виборців   свого   виборчого    округу  зобов'язаний    виражати    і    захищати   інтереси   відповідної територіальної громади та її частини -  виборців  свого  виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом,   брати   активну   участь   у    здійсненні    місцевого самоврядування.

   Територіальні громади (юридичні особи публічного права) сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

    Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

  Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

  Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

  Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

   Відповідно до статті 2., Бюджетного кодексу України (ВР № 2456-VIвід 08.07.2010) бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

  Бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад (юридичних осіб публічного права) сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

       Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

  Єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальновстановленого державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

    Відповідно до статті 5., цього документу, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети  місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого  самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах), бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

    Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України (документ № 215-2015-п від 15.04.2015) Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

    Згідно пункту 4 цього Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку,забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку,  здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків, здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства, проводить відповідні розрахунки між державним та місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами, а також між учасниками бюджетного процесу та суб’єктами господарювання, здійснює відкриття, закриття та обслуговування рахунків у системі електронного адміністрування податків, управляє наявними фінансовими ресурсами, що консолідуються на єдиному казначейському рахунку, веде бухгалтерський облік операцій з виконання державного та місцевих бюджетів та таке інше.

    Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

    Казначейство є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі і банках.

   Повертаючись до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” в статті 61., зазначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

  Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

  Відповідно до статті 64., цього закону, видатки місцевих бюджетів здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад (юридичних осіб), їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов'язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

 Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

  Відповідно до статті 143. Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

  Отже, враховуючи всі вищезазначені положення чинного українського законодавства та беручи до уваги надану доказову базу в „Додатку до заяви”, можна дійти висновку, що орган з назвою «Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради», створеного за рішенням органу з назвою «Дніпропетровська міська рада», створено із порушенням чинного законодавства. Адже, після вступу в дію чинної Конституції України (у 1996 році) та ухвалення Верховною Радою України закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у 1997 році), де-факто і де-юре в місті Дніпропетровську (місті з районним поділом) не було створено жодного легітимного утворюючого органу, яким мали б бути територіальні громади (юридичні особи публічного права) міста і, районів у місті, зі своїми відкритими кадастрами і реєстрами землі, комунальної власності та інших ресурсних багатств, а також відкритими реєстрами співвласників землі, облікованого комунального майна та інших ресурсних багатств, відповідних територіальних громад. Враховуючи наявні обставини (не існування законного утворюючого органу, власника – територіальної громади, юридичної особи публічного права), створення, існування і діяльність будь-яких «представницьких» і «виконавчих» органів та створених ними «комунальних підприємств» є таким, що суперечить нормам чинного українського законодавства та підпадає, як мінімум, з боку «Стягувача» під дію статті 353. Кримінального кодексу України (привласнення повноважень), а з мого боку, за умов фінансування нелегітимного (незаконного) органу, під дію статті 27., цього ж Кодексу (види співучасників злочину).

        Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст..8). В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст..7).

        Згідно положень Конституції ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (навіть судові). За віддання і виконання явно злочинних розпоряджень чи наказів настає юридична відповідальність (ст.60).

         Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст..68).

         На підставі викладеного та керуючись статтями 105-106 ЦПК України,

Прошу суд:

1. Прийняти дану заяву до розгляду.

2. Скасувати у повному обсязі судовий наказ (справа № 204/2417/16-ц, провадження № 2-н/204/247/16), виданий Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, ухвалений за рішенням судді Тітовой І. В., від 06 травня 2016 року, за заявою органу з назвою «Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради» («Стягувач»), про стягнення з моєї дружини (чомусь тільки з неї (?) Філіпенко С. М. 29.07.1972 року народження, на його користь 10873 (десять тисяч вісімсот сімдесят три) грн. 47 (сорок сім) коп., як «суму заборгованості» за надання послуг водопостачання та водовідведення, а також, судових витрат, у розмірі – 689 (шістсот вісімдесят дев’ять) грн.

Додаток до заяви:

1. Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від ГУ Юстиції у Дніпропетровській області щодо факту реєстрації у відповідному органі юридичної особи публічного права з назвою «Територіальна громада міста Дніпропетровська» – на 5 (п’ятьох) арк.;

2. Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від Дніпропетровського міського управління юстиції стосовно наявності або відсутності реєстрації юридичних осіб публічного права відповідних (одно іменних) районних у місті територіальних громад – на 5 (п’ятьох) арк.;

3. Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області відносно факту реєстрації та обслуговування в зазначеній установі юридичної особи публічного права з назвою «Територіальна громада міста Дніпропетровська» - на 4 (чотирьох) арк..;

4. Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від Управління Державної казначейської служби України у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області відносно факту реєстрації та обслуговування в зазначеній установі юридичної особи публічного права з назвою «Територіальна громада Красногвардійського району у місті Дніпропетровську» - на 4 (чотирьох) арк..;

5.  Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від Дніпропетровської міської ради щодо надання копії Свідоцтва про реєстрацію юридичної особи з назвою „Дніпропетровська міська рада” – 4 (чотири) арк..;

6.  Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від Дніпропетровської міської ради щодо надання відомостей (виписки) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про юридичну особу органу з назвою „Дніпропетровська міська рада” – 4 (чотири) арк..;

7.  Копія інформаційного запиту та відповідь на запит до/від Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради щодо надання відомостей (виписки) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про юридичну особу органу з назвою „Красногвардійська районна у місті Дніпропетровську рада” – 4 (чотири) арк..

8.   Копія судового наказу (справа № 204/2417/16-ц, провадження № 2-н/204/247/16), виданий Красногвардійським районним судом міста Дніпропетровська, ухвалений за рішенням судді Тітовой І. В., від 06 травня 2016 року – 1 (один) арк..

        22 липня 2016 року                                            Філіпенко С. В.

 Хід справи висвітлюватиметься на сторінках сайту «Багнет Нації»:http://bagnetnacii.blogspot.com з прив’язкою до сайту  Територіальна громада»:http://tergromada.blogspot.com

Я не фінансую олігархів!

Я не фінансую геноцид і війну!

Я додержуюсь чинного законодавства!

А Ви???

Матеріали по темі:

ЖКГ, хай йому грець! Виконати судовий наказ, чи чітко додержуватися чинного законодавства? (скасувати наказ про стягнення боргу)

КП „Теплотранс”, як і Дніпроміськрада – приватні юридичні особи (документ) 

Демонополізувати монополію на публічну інформацію територіальної громади Дніпропетровська (клопотання про витребування доказів) 

Суддя Самсонова підтвердила не легітимність КП «Теплотранс» скасувавши наказ колеги. Або вивчаєш закони або не скаржся на тарифи (ухвала суду по Теплотрансу) 

«Територіальна громада міста Дніпропетровська» не зареєстрована – відповідь Державної казначейської служби (документ) 

Война підтвердила грубе порушення Конституції: відповідь Мінюсту щодо територіальних громад Дніпра (документ) 

Почталіон свідчить: Дніпроміськрада – юридична особа приватного права

Юстиція вдруге підтвердила не легітимність органів місцевого самоврядування у Дніпрі (документ)

 

 

 ВСЯ ВЛАДА ГРОМАДАМ!

МЕТА – ЄДНАЄ! ЦІЛЬ, ДОДАЄ НАСНАГИ! НІЧОГО ЩЕ НЕ ВТРАЧЕНО!

Слава Україні! Слава Нації!