Лариса
Щепьоткіна. Сказали А. треба казати Б.
Ну, що, шановні люди народу України,
будемо боротись за повернення нашого національного багатства? Чи хай пливе далі
в кишені можновладців, що замість нас володіють,користуються, розпоряджаються нашим добром?
Нагадаю, що Акт проголошення
незалежності України від 24.08.1991 року про
створення самостійної української держави Україна було схвалено Українським народом на
всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року на
умовах здійснення (виконання,
додержання) органами державної влади положень Декларації про державний
суверенітет України від 16.07.1990 року, зокрема:
·
гарантування всім громадянам прав і свобод, передбачених
Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами
міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про
державний суверенітет України);
·
виключного права власності народу України на національне
багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі
- на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і
науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про
державний суверенітет України);
·
мети використання національного багатства України, яке є
матеріальною основою суверенітету України – для
задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про
державний суверенітет України).
Отже, додивимось до кінця прес- конференцію. Там є цікаві місця, де наші
опоненти, що посіли на наші гозові магістралі та качають собі в кишеню наші
гроші та майно, висловлюють свою позицію.
А далі будемо вирішувати, як жити далі. Є пропозиція.....
Велика шана автору
відеоматеріалів Михайлу Меньшову
Шануймося!
Херсонський міський суд
Херсонської області
73000, м. Херсон, вул. Маяковського, 6/29,
Позивач: Щепьоткіна Лариса Володимирівна,
проживає:
73027, м.Херсон, вул. Пушкінська, буд.124
конт. телефон (050) 3966915
Відповідач 1: Президент
України в
особі
Порошенка Петра Олексійовича
01520, м.Київ, вул.Банкова, буд 11
Відповідач
2: прем’єр – міністр України
Гройсман Володимир Борисович
01008, м. Київ, вул. Грушевського,12/2
Відповідач
3:
Верховна Рада України
01008, м.Київ, вул. Грушевського, буд.5
Позовна заява
«Про визнання права власності на частку у національному багатстві України та компенсацію збитків завданих порушенням майнових прав позивача»
Обставини справи щодо
обґрунтування позовних вимог та докази на їх підтвердження
Цей позов є майновим. Проте точне визначення
ціни позову в гривнях не представляється можливим. Ціна цього позову, оскільки я звертаюсь до суду на захист
власних майнових прав, дорівнює вартості частки всього національного
багатства України, вартості частки всіх природних ресурсів континентального
шельфу та виключної (морської) економічної зони що і складає вартість однієї
моєї частки людини
від чисельного складу всього корінного народу України, громадянина України у
праві спільної сумісної власності на зазначені об’єкти національного багатства
України.
Через незадовільне
(скрутне) матеріальне становище моє і моєї родини, я фізично не можу сплатити судовий збір, тому прошу суд на підставі частин першої, третьої
статті 8, частини першої статті 55, частин першої, другої статей 24, 64
Конституції України, частини першої, третьої статті 82 ЦПК України не
обмежувати моє право на судовий захист через мій майновий стан та звільнити від сплати судового збору. У
разі, якщо суд з тих чи інших підстав не може застосувати норму про звільнення мене від сплати судового збору, прошу відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового
рішення у справі. Прошу суд врахувати обставину, що я разом з усім Українським народом, постраждала внаслідок порушення моїх
прав та свобод органами державної влади та органами місцевого
самоврядування.
Зазначені в розділі «зміст позовних вимог» об’єкти національного
багатства України є складовою всього національного багатства України, а саме:
землі, її надр, атмосферного повітря, повітряного простору, водних та інших
природних ресурсів, які знаходяться в
межах території України, природних ресурсів її континентального шельфу та
виключної (морської) економічної зони, всього економічного і науково-технічного
потенціалу, що створений на
території України. Всі
ці об’єкти національного багатства України становлять матеріальну основу
суверенітету України і є об’єктами права виключної власності Українського
народу (ст.13 Конституції України, розділ шостий Декларації про державний
суверенітет України від
16.07.1990 року, док. № 55-12).
В період проголошення незалежності і створення самостійної української держави
України (16.07.1990 року – 01.12.1991 року) Український
народ (народ України)
оголосив себе через Верховну Раду України окремим суб’єктом права власності (стаття 3 Закону України “Про
власність” від 07.02.1991 року), який є (залишається) основою створеної таким
чином 24.08.1991 – 01.12.1991 року самостійної
української держави України (резолютивна частина
Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 року, абзац восьмий
Преамбули Конституції України від 28.06.1996 року). Більше того, у виключну
власність народу України (Українського народу) як окремого
суб’єкта права власності, що складається з громадян України всіх
національностей (розділ перший Декларації про державний суверенітет України,
абзац перший Преамбули Конституції України) перейшло все національне багатство
України, що знаходиться в межах території України, в межах її континентального
шельфу та виключної (морської) економічної зони, яке становить матеріальну
основу суверенітету України, в тому числі - весь
економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України
(розділ шостий Декларації про державний суверенітет України).
Зазначені
вище положення Декларації про
державний суверенітет України є не просто чинними, а мають в Україні установчу
юридичну силу, юридичну силу безпосередньої волі Українського народу, що
здійснена відносно змісту закону (змісту нормативно-правового акту) і покладена
в основу суверенітету і незалежності України.
Наведені
обставини підтверджуються (доводяться) наступним. Відповідно
до частин першої, другої
статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип
верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та
інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і
повинні відповідати їй.
Відповідно до частини третьої статті
5 Конституції України, право
визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і
не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до частини другої статті
5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної
влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 69 Конституції
України,
народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми
безпосередньої демократії.
Системний юридичний аналіз показує, що в Україні існують два чинні
нормативно-правові акти, прийняті (ухвалені) обраним безпосередньо Українським
народом єдиним в Україні органом законодавчої влади – Верховною Радою України
(стаття 75 Конституції України, документ 254к/96-вр, стаття 97 Конституції
(Основного Закону) України, док. № 888-09), текст
яких схвалений безпосередньо Українським народом на референдумі. Це - Акт проголошення
незалежності України від 24.08.1991 року (1427-12), схвалений всеукраїнським
референдумом 01.12.1991 року, та Декларація про державний суверенітет України
від 16.07.1990 року, док. № 55-12, затверджена через Акт проголошення
незалежності України від 24.08.1991 року всеукраїнським референдумом 01.12.1991
року.
Зазначені обставини підтверджуються абзацом восьмим Преамбули Конституції
України, документ 254к/96-вр, абзацом четвертим мотивувальної частини Акту
проголошення незалежності України від 24.08.1991 року (1427-12).
Вищенаведені
обставини та положення (частини третьої статті 5 Конституції України стосовно належності виключно
народові права визначення та зміни конституційного ладу України) свідчать про те, що затверджені всеукраїнським
референдумом 01.12.1991 року Акт проголошення незалежності України від
24.08.1991 року (1427-12) та Декларація про державний суверенітет України від
16.07.1990 року, док. № 55-12, разом
із Конституцією (Основним Законом) України, док. № 888-09 в частині
конституційних прав і свобод громадян України, гарантованих громадянам
України розділом четвертим Декларації про державний суверенітет України, у
системному зв’язку з преамбулою, розділами першим, третім і тринадцятим чинної
Конституції України -
складають основи (засади) діючого Конституційного
ладу України.
Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року про створення самостійної
української держави Україна було
схвалено Українським народом на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року на умовах здійснення (виконання, додержання) органами
державної влади положень Декларації про державний
суверенітет України від 16.07.1990 року, зокрема:
·
гарантування всім громадянам прав і свобод, передбачених
Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами
міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про
державний суверенітет України);
·
виключного права власності народу України на національне
багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі
- на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які
знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального
шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і
науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про
державний суверенітет України);
·
мети використання національного багатства України, яке є
матеріальною основою суверенітету України – для
задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про
державний суверенітет України).
Це
випливає із змісту Акту проголошення незалежності, де сказано: «…здійснюючи
Декларацію про державний суверенітет України Верховна Рада Української Радянської
Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та
створення самостійної української держави – України».
За таких обставин (враховуючи положення частини третьої статті 5 Конституції
України що право визначати і
змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові)
Декларація про державний суверенітет України є установчим законодавчим
документом, зміст якого через Акт проголошення незалежності
України затверджено безпосередньо Українським народом на референдумі. Це
стосується положень розділу шостого Декларації про державний суверенітет
України щодо виключного права власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне
повітря, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в
межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та
виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний
потенціал, що створений на території України, та встановленої мети
використання національного багатства України, яке є матеріальною основою
суверенітету України – для
задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (для забезпечення
майнових і немайнових конституційних прав громадян України). Майнові
конституційні права громадян України, діють
через Декларацію про державний суверенітет паралельно з правами, встановленими
чинною Конституцією України (документ 254к/96-вр). Вказані права, згідно зі
статтею 190 ЦК України, є
майном, що знаходиться у приватній власності громадян України.
Відповідно
до чинного цивільного і господарського права (законодавства), об’єкти права
власності можуть належати одночасно двом і більше особам (суб’єктам права
власності), один з яких є основним
(базовим) власником, а інші – довірчими або представницькими власниками
(управителями) з певним обсягом прав та обов’язків управляти майном основного
власника як у власних інтересах (за встановлену плату), так і в інтересах власника як
вигодонабувача (статті
316, 54, глава 70 «Управління майном» ЦК України).
Системний
аналіз чинного законодавства України показує, що Українському народу належать
базові (основні) права власності на об’єкти національного багатства України. Це
права встановлення (в умовах ринкової економіки України та світу) управління
зазначеними об’єктами і права контролю ефективності цього управління на генеральному (найвищому)
державному рівні, та права одержання вигод від управління в формі
забезпечення майнових (і немайнових) конституційних прав громадян України,
зокрема, права на працю, - тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою
праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого
державою мінімального розміру, та
забезпечення прав на безоплатні (оплачувані не із заробітних плат
громадян України) кваліфіковану
медичну допомогу, освіту, житло, матеріальне забезпечення у разі
непрацездатності та інші (статті
40 – 45 Конституції України № 888-09, статті 46 – 49, 53 Конституції України №
254к/96-вр).
Зазначені
права встановлення управління об’єктами національного багатства України та
контролю ефективності цього управління на генеральному (найвищому) державному
рівні і права одержання вигод з управління Український народ (в особі всього
народу - республіканської громади та в особі окремих територіальних громад)
здійснює відповідно до частини другої статі 5, статті 69 Конституції України безпосередньо (в формі виборів до органів держаної
влади і місцевого самоврядування та в формі референдуму) і опосередковано – через обрані органи державної влади
і органи місцевого самоврядування.
Обрані всім Українським народом органи державної влади (Верховна Рада і Президент України та
створений ними Кабінет Міністрів України) і обрані відповідними територіальними
громадами органи влади і
місцевого самоврядування, зокрема, сільські, селищні, міські ради та їх
голови (через відповідні виконавчі органи) здійснюють
на зазначені об’єкти національного багатства України (в залежності від розміру об’єктів та
їх стратегічного або місцевого значення) від імені всього Українського народу
або від імені окремих територіальних громад (речення друге частини першої
статті 13 Конституції України) в межах повноважень, встановлених Конституцією
України, наступні
права-обов’язки довірчих чи представницьких власників:
o встановлення управління цими об’єктами
в інтересах всього Українського народу (в інтересах окремих територіальних
громад) як основного власника і вигодонабувача в тій чи іншій формі, зокрема, в
формі речових прав господарського відання і оперативного управління, або (після
приватизації) в формі (на засадах) підприємництва;
o контролю ефективності та
забезпечення ефективності управління зазначеними об’єктами національного
багатства України в інтересах Українського народу як власника і вигодонабувача,включаючи
право-обов’язок заміни в адміністративному або в судовому порядку (в залежності
від того, чи приватизований об’єкт) особи управителя.
Суб’єкти
підприємницької діяльності на засадах (в формі) підприємництва після
приватизації ними певних об’єктів власності або підприємств, та апарати
управління суб’єктів господарювання (підприємств) державної форми власності
здійснюють безпосереднє управління зазначеними об’єктами національного
багатства (здійснюють господарську діяльність з управління зазначеними
об’єктами національного багатства). Це управління вони здійснюють як у власних
інтересах -за встановлену законами та іншими актами плату за управління (в розмірі всього чистого доходу чи
прибутку або його частини, або в розмірі певних посадових окладів тощо), так і
в інтересах Українського народу (людей корінного народу
України, громадян України) як
вигодо набувачів – через
передачу громадянам України відповідних майнових і немайнових вигод, в тому
числі – коштів, зокрема, в формі податків (через забезпечення конституційних
прав громадян України).
Відповідно
до частини першої статті 241 ЦК України, «правочин, вчинений представником з
перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки
особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією
особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він
представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання». Абсолютно очевидно, що жодної з
таких дій Українським народом не вчинялося.
В частині
першій статті 228 ЦК України сказано: «Правочин
вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на
порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення,
пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної
громади, незаконне заволодіння ним».
Відповідно
до частини другої статті 228 ЦК України, правочини, які порушують публічний
порядок, є нікчемними.
Нікчемні правочини єнедійсними з моменту їх вчинення, причому визнання таких
правочинів недійсними судом не вимагається.
Це
підтверджується положенням частини другої статті 215 ЦК України, де сказано: «Недійсним є правочин, якщо його недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого
правочину недійсним судом не вимагається».
Відповідно до частини першої статті
216 ЦК України, нікчемний (недійсний)
правочин не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його
недійсністю (юридичною нікчемністю).
Український народ як окремий суб’єкт права власності складається з громадян
України всіх національностей (розділ перший Декларації про державний
суверенітет України, Преамбула Конституції України). Відповідно до частин
першої – третьої статті 355 ЦК України, «майно, що є у власності двох або
більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне
майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві
спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не
заборонених законом».
Відповідно
до частини першої статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб
без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України, вважається, що частки
кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо
інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Те, що я є громадянином України,
підтверджується паспортом громадянинаУкраїни, копії
сторінок якого я додаю до позову.
З
огляду на вищенаведене, керуючись частиною першою, пунктом першим частини
другої статті 16 ЦК України, прошу суд:
·
Визнати дії відповідачів юридично нікчемними, та такими, що не припиняють прав власності позивача відносно оспорюваного майна (на рівну з усіма
громадянами України частку у майні, що є у спільній сумісній власності
всіх громадян України (у власності Українського народуяк суб’єкта права
власності) і складається із
землі, її надр, атмосферного повітря, повітряного простору, водних та інших
природних ресурсів, природних ресурсів континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони України, всього економічного і науково-технічного
потенціалу, що створений на
території України.
·
Визнати за Щепьоткіною Ларисою Володимирівною, як громадянином України право
власності на рівну з усіма громадянами України частку у майні, що є у
спільній сумісній власності всіх громадян України (у власності Українського
народу як суб’єкта права
власності) і складається із
землі, її надр, атмосферного повітря, повітряного простору, водних та інших
природних ресурсів, , всього економічного і науково-технічного потенціалу, що
створений на території України
·
Стягнути з відповідачів на користь народу України грошові кошти та
майно що у сумі (сукупній вартості), яка дорівнює вартості
всього національного багатства, що
складається із землі, її надр,
атмосферного повітря, повітряного простору, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природних ресурсів континентального шельфу та виключної
(морської) економічної зони України, всього економічного і науково-технічного
потенціалу, що створений на
території України
·
Стягнути з відповідачів на користь народу України всю не отриману
вигоду від національних багатств, що
складаються із землі, її надр,
атмосферного повітря, повітряного простору, водних та інших природних ресурсів, які знаходяться в межах території України, природних ресурсів
континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України,
всього економічного і науково-технічного потенціалу, що створений на території України з часу початкупротиправних дій відповідачів, по даний час
Нормативно-правові
акти, на положення яких здійснюються посилання в позовній заяві, і які
використовуються в якості
письмових доказів, до позовної заяви не додаються, оскільки всі вони є
в офіційних електронних базах законодавства України та базах актів міжнародного
законодавства, що знаходяться (є) в розпорядженні та вільному доступі суду і
відповідача.
Додаток:
1. Копія окремих сторінок паспорту
громадянина України.
2. Копія
волевиявлення про затвердження правосуб’єктності людини корінного народу України
3. Копія позовної заяви для
відповідача – 3 шт.
З повагою,
__________________ / Щепьоткіна Л.В. /
НЕВИКОНАННЯ
ЦИХ КОНСТИТУЦІЙНИХ ВИМОГ, СТАНЕ ПОЧАТКОМ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ ЗА ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ!
Опублікував: Дмитро Скобліков
Комментариев нет:
Отправить комментарий