СТВОРИМО "ФОНД ГРОМАДЯНСЬКОГО БЛАГОДЕНСТВІЯ"

Про усунення перешкод з володіння, користування, розпорядження власністю.

     В період проголошення незалежності і створення самостійної української держави України (16.07.1990 року – 01.12.1991 року) Верховна Рада Української РСР зазначила, що метою Декларації про державний суверенітет є проголошення самоврядування народу України.

   Верховна Рада України оголосила, що  Український народ (Українська нація)  є  єдиним джерелом державної влади в Республіці (розділ другий Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р), таким, що має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. (розділ шостий Декларації про Державний суверенітет України від 16.07.1990 р, док.№ 55-12)

   Зазначені вище положення Декларації про державний суверенітет України є не просто чинними, а мають в Україні установчу юридичну силу, юридичну силу безпосередньої волі Українського народу, що здійснена відносно змісту закону (змісту нормативно-правового акту) і покладена в основу суверенітету і незалежності України.

   Системний юридичний аналіз показує, що в Україні існують два чинні нормативно-правові акти, текст яких схвалений безпосередньо Українським народом на референдумі.

   Це - Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року (1427-12), схвалений всеукраїнським референдумом 01.12.1991 року, та Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, док. № 55-12, затверджена через Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року всеукраїнським референдумом 01.12.1991 року.

   Акт проголошення незалежності України від 24.08.1991 року про створення самостійної української держави Україна було схвалено Українським народом на всеукраїнському референдумі 01.12.1991 року на умовах здійснення (виконання, додержання) органами державної влади положень Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року, зокрема:

·                  самоврядування Українського народу – як  єдиного джерела державної влади в Республіці;

·                  гарантування кожній людині і  громадянину  прав і свобод, передбачених Конституцією (Основним Законом) Української РСР, док. № 888-09 і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР (розділ четвертий Декларації про державний суверенітет України);

·                  виключного права власності Українського народу на національне багатство України, що є матеріальною основою суверенітету України, в тому числі - на землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України);

·                  мети використання національного багатства України, яке є матеріальною основою суверенітету України – для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян України (розділ шостий Декларації про державний суверенітет України).

   Це випливає із змісту Акту проголошення незалежності, де сказано: «…здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України».

   За таких обставин (враховуючи положення частини другої розділу другого Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. док.№55-12) Український народ (Українська нація), що складається з людей титульного населення України, громадян України української національності, є суб’єктом владних повноважень і  як єдине джерело державної влади в Республіці на своїх установчих зборах  має прийняти рішення про:

   ЗАСНУВАННЯ органів державної влади в України,

   УТВОРЕННЯ органів державної влади через затвердження статутів (регламентів) їх діяльності, визначення цілей і завдань діяльності  кожного з  органів, посадових обов’язків кожного з держслужбовців, механізмів фінансування та контролю діяльності, порядку підбору кадрів, їх ротації, тощо

   НАДАННЯ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ посадовим особам та органам  державної влади.

   Майнові конституційні права громадян України діють через Декларацію про державний суверенітет паралельно з правами, встановленими чинною Конституцією України (документ 254к/96-вр). Вказані права, згідно зі статтею 190 ЦК України, є майном, що знаходиться успільній сумісній власності громадян Української нації.

   Відповідно до чинного цивільного і господарського права (законодавства), об’єкти права власності можуть належати одночасно двом і більше особам (суб’єктам права власності), один з яких є основним (базовим) власником, а інші – довірчими або представницькими власниками (управителями) з певним обсягом прав та обов’язків управляти майном основного власника як у власних інтересах (за встановлену плату), так і в інтересах власника як вигодонабувача (статті 316, 54, глава 70 «Управління майном» ЦК України).   

   Системний аналіз чинного законодавства України показує, що Українському народу належать базові (основні) права власності на об’єкти національного багатства України.

   Це права встановлення управління зазначеними об’єктами і права контролю ефективності цього управління на генеральному (найвищому) державному рівні, та права одержання вигод від управління в формі забезпечення майнових (і немайнових) конституційних прав громадян України.

   Тобто, громадяни України (люди титульного населення України, суверенні кредитори - інвестори), кожен з яких є суб’єктом владних повноважень та співвласником всього національного багатства Українського народу (Української нації), мають визначити своїх представників для здійснення управління спільною сумісною власністю Українського народу та надати їм відповідні повноваження.

Суверенний кредитор – інвестор:

-       діє в правовому статусі людини титульного народу України;

-       є найвищою соціальною цінністю в Україні;

-       є утримувачем кредиторських прав вимоги по відношенню до держави згідно ст.. 3 Основного закону України, що однозначно закріплює кредиторський статус людини;

-       веде некомерційну діяльність за Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права та за Основним Законом України з метою досягнення соціального ефекту;

-       проводить операції емісії, реструктуризації емісії та погашення емісії,

-       є власником своєї праці та результатів своєї праці;

-       є первинним утворювачем власності та емітентом прав власності на будь який капітал, цінності, кошти, що виникли внаслідок добросовісного привласнення;

-       веде інвестиційно – інноваційну некомерційну діяльність у якості співкредитора – спів інвестора з правом отримання частки від кінцевого результату;

-       є учасником системи міжнародної кооперації праці за вільним обігом капіталу; має екстериторіальний імунітет від суб’єктів місцевого і територіального права;

-       є непідсудним комерційним судам

-       знаходиться поза межами юрисдикцій будь яких комерційних с структур;

-       не є об’єктом оподаткування, стягнення мита тощо

Відповідно до частини першої статті 241 ЦК України, «правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання».

   Абсолютно очевидно, що жодної з таких дій Українським народом не вчинялося.

   В частині першій статті 228 ЦК України сказано: «Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

   Відповідно до частини другої статті 228 ЦК України, правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Нікчемні правочини є недійсними з моменту їх вчинення, причому визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

   Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, нікчемний  (недійсний) правочин не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (юридичною нікчемністю).

   Відповідно до частини першої статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до частини другої статті 370 ЦК України, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. 

   Тобто, кожному громадянину України, кожній людині титульного народу України, яка є суверенним  кредитором – інвестором, за правом спільної сумісної власності належить частка національного багатства України, якою кожен  має право користуватись як власник, не сплачуючи ніякого мита.

   Більше того, кожен громадянин України, кожна людина титульного народу України, яка є суверенним кредитором - інвестором,  має право власноруч  (разом з іншими співвласниками) призначати  виконавців потрібних їй послуг, складати з ними договори, отримувати ренту за використання його ресурсів від призначених ним управителів.

   Ці  права порушені існуючими на цей час органами державної влади. А саме.

   Органами державної влади України прийнята низка актів та дій, що усувають громадян  України  від володіння, користування, розпорядження національним багатством України і передають право володіння користування, розпорядження ним  як органам державної влади, так і приватним  компаніям. 

   Настав час громадянам України - титульному народу України - суверенним кредиторам - інвесторам об’єднати свої зусилля для захисту своєї національної безпеки та національного багатства Українського народу від загарбників, що під виглядом органів державної влади здійснюють геноцид народу України та встановити 

БЕЗПОСЕРЕДНЄ       НАРОДОВЛАДДЯ 

НАРОДУ  УКРАЇНИ

   За для виконання цього завдання за  СВОЇМ МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ варто лише покласти край засиллю надавачів послуг - як житлово - побутових (тепло, світло, газ, вода), так і самозванців - органів місцевого самоврядування. 

САМООРГАНІЗУЙМОСЯ ЗА СВОЇМ МІСЦЕМ ПРОЖИВАННЯ ТА БОРОНИМО СВОЇ ОСЕЛІ ВІД БАНДЮКІВ, ЩО ЗАХОПИЛИ НАШЕ НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО. 

Лариса Щепьоткіна

Опублікував: Дмитро Скобліков

http://grajdanskoedeistvie.blogspot.com/    СІЧЕСЛАВ ІНФО

ДМГО «ГРОМАДЯНСЬКА ДІЯ» функціонує виключно за ініціативою представників організації і не фінансується політичними партіями і олігархічними структурами. Небайдужі громадяни можуть підвищити результативність нашої роботи по формуванню ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ міста Дніпра – допомагаючи друкувати поліграфічні матеріали, або переказуючи благодійні кошти на особисту карту Приват банку відкриту на ім’я керівника організації Скоблікова Дмитра Володимировича: № 4149 4978 6457 2757, призначення платежу: благодійні внески на статутну діяльність.