Територіальна громада та раби на галерах
Ось вам загадка, розрахована на багату фантазію, неабияке образне мислення
та кмітливість: „Чи можна зареєструвати ненароджену дитину?”. Більше того – без
відома і згоди батьків! Більше того – без згадки про батьків! (???) Відповідь в
100% буде прогнозовано логічною - не мабуть, а точно – ні!. Це ж не природно!
Це ж не відповідає правилам логіки! Це – повний маразм!
Приблизно такими
були доводи після неприхованого здивування близько трьох десятків опитаних мною
людей, в день відзначення чергової дати української Соборності. В своїх
відповідях всі зазначили, що такого статися не може, адже є закон та певна
процедура реєстрації. Тобто, є певні правила, яких треба обов’язково
дотримуватись. В інший спосіб, така реєстрація буде незаконною.
Цікаво,
що на простому прикладі люди розуміють, що все (задля уникнення хаосу) має
відбуватись у відповідності до встановлених суспільством норм і правил. Отже, я
намагаюсь закріпити свій „успіх” порозуміння, звертаючись до власників автівок:
- Водії, спробуйте бодай один день їздити, як вам заманеться, - не дотримуючись
правил дорожнього руху... Ви наражатимете на небезпеку і себе, і оточуючих. На
мить мені здається, що я потрапив на передачу „Що? Де? Коли?” – всі такі
розумні, адекватно мислячі люди, аж страшно. Ілюзії щодо масового просвітлення
закінчуються в момент переходу від прикладів „образних” до існуючих реалій та
проблем сьогодення, коли починаєш розтлумачувати „екс-респондентам” про
особливості місцевого самоврядування та їх невідповідність до чинного
законодавства. І ось тут з’ясовується, що всі ці майстри
„розговорного” жанру стали професорами „околовсячєскіх” наук, екстерном –
минаючи першоджерела примітивної освіти. Іншого пояснення тому правовому
нігілізму з боку пересічних громадян, пояснити важко. В поверхневому знанні
конституційних прав і свобод – глибинні прогалина – прірва байдужості до себе,
своєї долі та майбутнього своїх нащадків. А в прагненнях обстоювання своїх
законних прав – безпробудна темрява. В даних питаннях людям байдуже до того, що
вони, у відповідності до чинного законодавства, є громадянами, а отже,
власниками своєї країни. В цих питання вони готові довірливо покладатися на
обрану ними „владу”. І допоки вони сприйматимуть себе як народ (а не
громадянами – невід’ємною частиною держави та відповідної
територіальної громади), а органи місцевого самоврядування як владу (а не рабів на галерах, яких вони, на чолі з
капітаном, посадили за весла, аби ті ефективно і планомірно наближали галеру до
чітко визначеного пункту призначення), до тих пір, ці раби спрямовуватимуть
човен на рифи і мілину, а самі, трансформувавшись та перефарбувавшись, набувши
інших образів, винайматимуться на інші човни, аби спрямувати їх на скали,
заради своєї втіхи.
Продовжуємо з чого почали. Для себе, ми визначились з приводу реєстрації
ненародженого немовля. Наш вердикт – однозначно „ні!” – не можна зареєструвати,
бо це суперечить нормам законодавства і здоровому глузду. А чим керувалися ті,
хто по всій Україні системно, одночасно зареєстрували представницькі органи
місцевого самоврядування (ради), в день (21.05.1997) прийняття, тобто
народження Верховною Радою закону „Про місцеве самоврядування в Україні”, в
якому прописується і яким визначається алгоритм і необхідність державної
реєстрації для відповідних органів. Що, це? Звідки така спритність? Більше
того, всі вони (органи МС) зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних
осіб та фізичних осіб-підприємців, як платники єдиного внеску. Уявляєте
масштаби афери? За умов не існування юридично оформлених територіальних громад, які, як
первинні органи місцевого самоврядування, мають „народити” всю надбудову
конституційної, законної системи місцевого самоврядування з органів публічного
права власності, самозванці, на кшталт Дніпропетровської міськради, реєструються як підприємці та розпоряджаються нашою спільною
власністю.
Робіть висновки, громадяни! Та, не питайте: „чому ми бідні?”.
Бо не бажаємо знати те, що мусимо знати!
Комментариев нет:
Отправить комментарий