Українські фронти: зовнішній і внутрішній

Надія Таршин: „Сьогодні мені набагато страшніше ...”

Коли тобі не вісімнадцять, не двадцять п’ять і навіть не сорок п’ять уже, а значно більше, світ і події у ньому сприймаються не так, як у молоді роки . Більше думаєш, аналізуєш, спів ставляєш і відчуваєш більше відповідальності і за слово , і за дії свої.

Інколи від усіх негараздів, що упали на наші плечі, хочеться вити, а стримуєшся і намагаєшся понад усе не пустити відчай у душу і зневіру, бо розумієш, що цьому нічим не зарадиш і починаєш шукати шляхи, щоб бодай хоч крапелькою, а бути корисною і зарадити у якійсь мірі цьому лиху. Лихо, яке воно багатолике сьогодні – це і війна на Сході країни, і ганебні явища всередині її. Коли війна і є лінія фронту, то ворог хоч і віроломний, але він видимий і ти знаєш звідки чекати небезпеки, а от на внутрішньому і невидимому фронті значно складніше і небезпечніше. Тут ворог пішов не той, він так часто міняє погони і підточує, і руйнує нас тихо і незримо. Ілюзія недолугих реформ підкосила найбіднішу частину населення посіяла у душах зневіру і неповагу до влади, бо скільки не кажи на чорне біле, то білим воно не стане. А найстрашніше те, що ці реформи-невдахи руйнують надії і заповітні мрії багатьох з нас і натомість поселяють у душах збайдужіле оціпеніння. Відчуття таке, що цю макітру з провладними варениками хтось трясе і вони постійно то зверху, то знизу і майже ніхто з макітри не випадає, бо комусь це потрібно. Чесна, розумна і професійна людина у нашій країні не задіяна протягом усіх років незалежності, то про який рух уперед може бути мова.

Події останніх тижнів - ці ганебні торги між фракціями, сварки між гілками влади і її повна бездіяльність навіть поміркованого і врівноваженого українця не залишили байдужим. І до чого ж доторгувалися, яку таку «успішну» кандидатуру пропонують нам на прем’єра? Чи є у цього кандидата серйозна технічна, чи, бодай, економічна освіта. Невже ми, хто при пам’яті і сповна розуму, можемо повірити у міф, що це той «месія» який потрібен Україні сьогодні. Мені особисто по-справжньому не по собі від того , що у нас відбувається. Я ніколи не принижувалася і не вимолювала для себе у житті поблажок якимись негідними методами, а от під час Майдану перед «Беркутом», на Грушевського, щоб припинити кровопролиття, стала на коліна. Це було 24.01.2014року. Там було дуже страшно, але була надія і віра, що ми переможемо. Сьогодні мені набагато страшніше ...

28.03.2016р Надія Таршин

Українські фронти: 

зовнішній і внутрішній

Україна із здобуттям незалежності відразу ж стала об’єктом воєнних дій зі сторони північного сусіда. Більше 20 – ти років Росія вела проти України економічну, інформаційну, ідеологічну і мовну війну, тобто велася підготовка до ведення «гарячої» фази цієї війни, яка розпочалася навесні 2014 року. Майдан тільки пришвидшив початок цієї гарячої фази, змусивши Росію розпочати її раніше.

Вже два роки триває війна на Донбасі, де гинуть найкращі українські патріоти – цвіт нації. Путін і його оточення, зрозумівши, що наскоком Україну завоювати не вдасться, вирішили взяти українців змором, тобто відкрити в середині країни внутрішній фронт і фактично вся територія України стала ареною військових дій, адже грунт для цього сприятливий, завдячуючи всім попереднім Президентам і «українській» владі, спадку, який нам дістався від СРСР. Саме бувша партійна еліта, завдяки зраді націонал-демократів , захопила владу в Україні. Україна, яка на початку дев’яностих років після розвалу Союзу мала найкращі можливості для економічного розвитку, за вказівкою з Кремля, планомірно і поступово нищилася. В результаті ми маємо мільйони заробітчан і знищену економіку. Україну Москва вперто, за допомогою своїх колаборантів, заганяла до країн третього світу і тільки Майдан зупинив це падіння. 
Україна і українців повинні вистояти в цій війні і ми переможемо!
Події на Майдані, добровольчий і волонтерський рух довели, що українці, під час смертельної небезпеки для країни, вміють об’єднуватися і само організовуватися, всупереч інфантильній і переляканій владі. Зараз ми повинні всім миром, українською громадою встати проти внутрішньої війни, яку розв’язав в Україні Путін. Сподіватися, що за нас це зробить «українська» влада – марна справа. Під час війни з Росією в Україні вільно себе почувають російський бізнес і ЗМІ. Ми повинні чітко собі усвідомлювати, що від часів Івана Грозного в Московській імперії існує жорстка владна вертикаль і опричники Івана Грозного перетворилися зараз в феесбешну свору, завданням якої є слідкувати і карати. Не може бути в Росії вільного бізнесу і підприємництва, все підпорядковано владній вертикалі, «русскому миру». Хто не підкоряється, того очікує доля Березовського і співробітника КГБ Литвиненка. Звідсіля висновок – російський бізнес, банки, ЗМІ чітко і сумлінно працюють на Путіна. Як з ними боротися? Показувати справжнє обличчя цих структур і домагатися від влади націоналізувати підприємства з російським капіталом, а також позбавляти ліцензій проросійські ЗМІ. Стосовно засобів інформації, то тут взагалі неприпустимо, щоб під час війни з Росією вони працювали в Україні. Можна тільки собі уявити, щоб відомство Геббельса під час війни з СРСР працювало в Москві. 
Навіть коли закінчиться війна на Донбасі, всіх українців очікує запекла боротьба на мовному фронті. Якщо ми хочемо стати справжньою європейською нацією, перетворити Україну в сучасну модернову країну з якою будуть рахуватися і до якої будуть прислухатися в Світі, то в мовному питанні не може бути ніяких компромісів. Мова є потужним об’єднуючим чинником, вона є тим міцним фундаментом на якому можна збудувати величну справжню українську Україну. Якщо ж збережеться, законсервується той ненормальний стан роздвоєння в мовному питанні, який Україні нав’язала Москва, ми залишимося ізгоями серед вільних націй, нікчемами з роздвоєною психологією, народом з яким ніхто серйозно не буде рахуватися. Українська мова – це наша остання барикада! Втримаємо її, в України і української нації буде майбутнє, не втримаємо - тоді нас очікує занепад і забуття. 
Я думаю прийшов той час, коли в Україні не повинно бути байдужих людей до долі своїх дітей, онуків і всіх майбутніх поколінь. Що ми залишимо нащадкам? Нам потрібно всім миром заходитися «обух сталити», до чого закликав наш Пророк Шевченко. Подобається це комусь чине подобається, але Україна повинна бути для українців, в нас іншої землі немає. І якщо нас будуть закликати в мовному питанні до толерантності, демократії і ліберальних цінностей, ми не повинні виправдовуватися, а спокійно показувати в сторону США, Ізраїлю, Японії, Франції і любої нормальної сучасної країни, де мова стоїть на першому місці, хоч вони цього і не афішують. 
Українська мова – це наш оберіг, це те чарівне Коло, яке нас оберігає від занепаду і забуття. 
Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас Правда, за вас Слава. І Воля святая!

Микола Заремба